23:33

Як би ти знав як я стомилась,
Як те вино яке чекає тисячу віків.
Щоб ти віддчув мій тепркий смак,
Який так б'є у голову
І  тії нотки які належать лиш мені.

Я так жадаю рук твої коханих.
Вони для мене, тихі промінці,
Що тихо ляжуть на мої на мої шовкові плечі,
І заспокоять, і зігріють їх

А моє серце в ці моменти по справжньому пташине,
Здається ось-ось грудну клітку розірве,
І полетить на небо,
Саме там йому знайдеться місце
Серед тисячі нерозділених сердець